Home Статьи РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

    РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

     

     

    РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ ПАРКІВ У ФОРМУВАННІ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

    Приазовський національний природний парк, м.Мелітополь, Україна;

    e-mail: priazovnpp@mail.ru

    На сучасному етапі розвитку Україна як держава, яка прагне увійти у європейські структури, приділяє значну увагу проблемам охорони навколишнього природного середовища та біорізноманіття. Ще у 1997 р. була затверджена Концепція збереження біологічного різноманіття України, а в 2004 р. Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 рр.

    Пріоритетним у сфері політики збереження біорізноманіття визнано створення національної екологічної мережі. Національна екомережа включає ділянки природних ландшафтів, майже не змінених або частково змінених людиною, а також території і об’єкти ПЗФ, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об’єкти інших типів, визначені законодавством України, поєднані між собою природними коридорами. Крім того, до складу екомережі, згідно програми, входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.

    Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (далі - Програма) передбачає відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) формування екологічної мережі як частини єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

    Особливого значення набуває природно-заповідна мережа України як основа екологічної мережі держави. Території та об'єкти ПЗФ є основними природними елементами екомережі і складають її природні ядра.

    Нині спостерігається значне пожвавлення міжнародних зв’язків в питаннях заповідної справи. Україна приєдналась до ряду важливих міжнародних конвенцій і прийняла певні зобов’язання, для виконання яких було прийнято ряд урядових документів – про концепцію збереження біологічного різноманіття, про водно-болотні угіддя загальнодержавного значення тощо. Посилився обмін міжнародним досвідом, звичним стало проведення спільних досліджень, в тому числі і по створенню транскордонних природоохоронних об’єктів тощо.

    Одним з напрямів реалізації розбудови екологічної мережі в Україні, метою якої є збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, виступає створення нових об’єктів природно-заповідного фонду.

    Отже, Програма передбачає збільшення площі ПЗФ, удосконалення екологічного законодавства, посилення екологічної інформованості населення та поліпшення екологоосвітньої діяльності.

    Збільшення площі ПЗФ, яка згідно Програми формування екомережі у 2015 році буде складати 10,4% від площі нашої країни (зараз близько 6%), має відбуватися з урахуванням забезпечення шляхів міграції і поширення видів рослин і тварин (так звані екокоридори), що сприятиме формуванню природних зв’язків між існуючими природоохоронними об’єктами і такими, що створюються, тобто формуванню територіально цілісної системи ландшафтів [1].

    Фінансування виконання комплексу заходів, передбачених Програмою формування національної екомережі України, має здійснюватись за рахунок Держбюджету України, а також може здійснюватися підприємствами всіх форм власності та іншими юридичними особами.

    Для забезпечення реалізації Програми передбачається прийняття законодавчих актів, спрямованих на запровадження правових норм формування національної екомережі України, про збереження земель, про економічне стимулювання суб’єктів землеволодіння і землекористування до здійснення заходів щодо розвитку та підтримки екомережі тощо.

    Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення частини земель господарського використання до категорії, що підлягають особливій охороні, з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Багатство природних ландшафтів є природною спадщиною українського народу і має служити нинішньому та майбутньому поколінням.

    Основною метою Національної Програми екологічної мережі України на 2000-2015 роки (як вже неодноразово підкреслювалося) є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин та тварин, а також яка б забезпечила збереження природних екосистем.

    Наявна площа та територіальна структура земель України, що підлягають особливій охороні (території та об’єкти ПЗФ; курортні та лікувально–оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші), дають підстави для їх віднесення до територіальної системи з певними ознаками екомережі. Але сучасний стан природних ландшафтів України лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі.

    Посилення в державі роботи по оптимізації природно-заповідної мережі і інтеграції її в загальноєвропейську мережу обумовлює необхідність перегляду категорій ПЗФ України. Адже саме у категоріях виявляється функціональне значення природно-заповідних територій, визначається їх режим, що обумовлює охорону біологічного та ландшафтного різноманіття.

    Сучасний склад категорій ПЗФ був встановлений Законом України «Про природно-заповідний фонд України» у 1992 р. Деякі категорії (регіональний ландшафтний парк) були введені вперше, інші (біосферні заповідники) на той час тільки розпочинали своє функціонування.

    Серед усіх категорій територій і об’єктів ПЗФ за кількістю найбільшу частку мають пам’ятки природи, заказники та заповідні урочища - разом біля 90% від кількості всіх існуючих заповідних об’єктів. Однак за площею розподіл об’єктів ПЗФ України є іншим: близько 80% ПЗФ припадає на національні природні (до 35 %) та регіональні ландшафтні парки і заказники.

    На сучасному етапі заповідної справи значна увага приділяється створенню національних природних парків, які на відміну від заповідників, мають внутрішнє зонування, що враховує можливості не тільки заповідання цінних природних об’єктів, фауни і флори, а й ведення певних видів господарської діяльності, традиційних для місцевого населення.

    На сьогодні в Україні існує 47 НПП відповідно Указів Президента. Система національних природних парків почала формуватися з 1980 р. - з часу створення першого - Карпатського НПП. Далі були створені Шацький НПП (1983 р.) та НПП Синевир (1989 р.). Другим етапом створення НПП був період незалежної України. Саме в 1990-х роках були створені Азово-Сиваський (1993 р.), Вижницький (1995 р.), Подільські Товтри (1996 р.), Святі гори (1997 р.), Ужанський, Деснянсько-Старогутський НПП (1999 р.). Третім етапом становлення національних природних парків України був етап XXI ст., коли були створені НПП Гуцульщина (2002 р.), Ічнянський, Галицький, Гомільшанські ліси (2004р.), Мезинський, Великий Луг (2006 р.), Гетьманський, Бузький Гард (2009 р.), Тузловські лимани, Хотинський, Приазовський, Олешківські піски (2010 р.). Серед законодавчо визначених природних парків функціонують лише 24, серед яких і Приазовський НПП.

    Важливим є аналіз національних природних парків України в зонально-регіональному аспекті. Порівняно з іншими рівнинними регіонами України, зона Полісся відзначається тим, що тут збереглися лісові масиви з природною рослинністю, площа яких сягає кількох сотень тисяч га, а також луки і болота. Тут існують такі НПП як Шацький, Деснянсько-Старогутський. Збереженість природи лісостепової зони нижча, ніж в лісовій зоні. Представниками НПП цієї зони є Яворівський і Подільські Товтри. Ландшафти степової зони зазнали суттєвої трансформації господарською діяльністю. Сьогодні природна рослинність степу, включаючи й штучні ліси, займає не більше 6% її площі. Природні ділянки із степовою в минулому рослинністю майже повністю освоєні. Вони збереглися значною мірою завдяки створенню на них таких НПП як Святі Гори, Азово-Сиваський, Приазовський національні природні парки. В степовій зоні на території 7 адміністративних областей створено 14 природних парків. Висока різноманітність та збереженість ландшафтів Карпат обумовлюють і значну кількість та розміри природно-заповідних територій у горах. На цій гірській території є 6 НПП, а саме Карпатський, Синевир, Сколівські Бескиди, Ужанський, Вижницький, Гуцульщина.

    Розглянемо проблеми формування заповідної мережі в степовій зоні на прикладі Запорізької області. В першу чергу, це мала кількість об’єктів ПЗФ (на 1.01.2010 р. – 313, загальна площа – 70833 га), тобто малий відсоток заповідності території (2,6%). Завдяки національній програмі екологічної мережі України на 2000-2015 роки, завданням якої є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, на території Запорізької області були створені 2 парки: «Великий Луг» (2006 р., 16756 га) і Приазовський НПП (2010 р., 78126 га), що збільшило площу ПЗФ Запорізької області (на 1.01.2011 р.) вдвічі.

    Значення природних парків як поліфункціональних об’єктів ПЗФ можна від слідкувати на прикладі Приазовського НПП, який є другим за площею серед українських природних парків.

    Приазовський національний природний парк (ПНПП) створено відповідно до Указу Президента України від 10.02.2010 «Про створення Приазовського національного природного парку». Розташування парку – це Мелітопольський (офіс ПНПП - в м.Мелітополі), Якимівський, Приазовський, Бердянський райони і м.Бердянськ Запорізької області.

    ПНПП - бюджетна, природоохоронна, рекреаційна, культурно-освітня, науково-дослідна установа загальнодержавного значення. Парк має сформовану структуру, яка включає адміністрацію та 6 відділів 1)бухгалтерського обліку та звітності, 2)економіки, 3)науки, 4)рекреації та екоосвіти, 5)державної охорони, використання та відтворення природних екосистем з 5 територіальними відділеннями, 6)господарський.

    ПНПП охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. На його території виділяються зони: 1)заповідна, 2)регульованої рекреації, 3)стаціонарної рекреації, 4)господарська. Розглянемо їх особливості.

    Заповідна зона призначена для охорони та відновлення цінних природних комплексів. На її території забороняється господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню цієї зони або порушує природний розвиток процесів та явищ і створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси та об'єкти. Дозволяється: виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними природними комплексами; здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму.

    В зоні регульованої рекреації проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць. На території цієї зони забороняється: будівництво господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з діяльністю Парку, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву, промислове рибальство й мисливство та інш.

    Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших стаціонарних об'єктів обслуговування відвідувачів Парку. Тут забороняється господарська діяльність, що не пов'язана з призначенням цієї зони чи може шкідливо вплинути на стан об’єктів заповідної зони.

    В межах господарської зони проводиться господарська діяльність спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення Парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, що включені до складу Парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

    Працівники Парку працюють відповідно покладеним на них обов’язкам: проводяться спостереження науковими співробітниками і інспекторами природоохоронних науково-дослідних відділень за станом і змінами природних процесів і об’єктів та за виконанням правил охорони і збереження природних екосистем; науковим відділом організуються оглядові виїзди на території усіх відділень для підготовки «Літопису природи ПНПП», проводяться учбово-методичні семінари з інспекторами для поглиблення знань про фауну і флору Парку, укладаються договори про співпрацю з іншими науковими і освітніми закладами, готуються різні інформаційні матеріали, активно розробляється еколого-виховний напрям діяльності (проведення заходів екологічного спрямування в школах і ВНЗ); відділом рекреації та екоосвіти поводиться підготовка до розробки екостежин тощо.

    Територія парку характеризується досить високим для степових ландшафтів біорізноманіттям, що пов’язано з приморським положенням. Так, флора парку налічує майже тисячу видів рослин, серед яких 39 занесені до Червоної книги України, 9 природних угрупувань – до Зеленої книги України. Дуже різноманітний світ ентомофауни (більше 900 видів) та орнітофауни (майже 250 видів, з них – 57 занесені до Червоної книги України)[2]. Поступово зменшується чисельність хижих та журавлеподібних птахів, ссавців, плазунів тощо. На території Парку знаходяться 2 водно-болотних угіддя, віднесених до міжнародного кадастру Рамсарських територій (гідрологічний заказник «Молочний лиман» і ландшафтний заказник «Гирло р.Берди з косою Бердянською і затокою Бердянською»).

    Виконання завдань Парку, а саме: збереження цінних природних комплексів та підтримання екологічної природної рівноваги в регіоні, проведення науково-дослідної та екологічної освітньо-виховної роботи, створення умов для організованого туризму та рекреації утруднюється рядом існуючих проблем, які є характерними для багатьох парків. Назвемо їх: недостатнє фінансування, відсутність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та проекту землеустрою з організації встановлення меж території парку, проектних робіт по організації діяльності Парку тощо.

    Підводячи підсумки, можна сказати, що національні природні парки є універсальними об'єктами ПЗФ країни і основою формування національної екологічної мережі. Тенденція збільшення парків, що заплановано в Програмі формування екомережі, може забезпечити збереження ландшафтного та біологічного різноманіття. України.

    Багатофункціональність парків дозволяє їм самостійно вести деякі види господарської діяльності, які дають можливість отримання додаткових джерел фінансування, що в умовах недостатнього бюджетного фінансування є умовою становлення і успішного розвитку цих об'єктів ПЗФ.

    Барабоха Н.М., Барабоха О.П., Ушатий В.М.

     

    Обновлено (27.10.2011 14:49)